Вечір інтимної лірики
Ведучий. Доброго зимового дня, пані та
панове,
Ведуча. леді та джентльмени.
Ведучий. Адміністрація та педагоги
нашої гімназії.
Ведуча. Учні та гості сьогоднішнього
свята.
Учитель. У всі віки поети оспівували найчистіше і
найсвятіше почуття, яке звеличувало людину і робило її найщасливішою. У всі
віки створювались хвалебні гімни коханню, що стали прекрасними музичними
шедеврами.
Гурт дівчат виконує
пісню «Час рікою пливе» на слова І. Франка
Учитель. Сьогодні ми полинемо в чудовий світ, у якому
поезія і музика сплели нев'янучий вінок любові.
Ведуча.
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа
складала свій тяжкий екзамен.
Мов
тихий дзвін гірського кришталю,
Несказане
лишилось несказанним.
Світали
ночі, вечоріли дні,
Не
раз хитнула доля терезами.
Слова
як сонце сходили в мені,
Несказане
лишилось несказанним.
Л.
Костенко
Дівчина читає поезію Ліни Костенко
«Розкажу тобі думку таємну»
Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.
Дівчина
та хлопець читають поезію Ліни Костенко «Не говори печальними очима»
Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.
Дівчина читає поезію Ліни Костенко «Хай
буде легко»
Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.
Сьогодні
сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.
Хай
не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.
Ведучий. Істинну любов віншує вірність і пам'ять серця. Людина, скінчивши
свою життєву дорогу, перетворюється на жменьку земного пороху, її ж кохання
продовжує жити, воно безсмертне - і в цьому сила і краса величного почуття
любові.
Ведуча.
Любов - найбільше багатство
людського духу. Уміймо ж берегти і звеличувати це найтендітніше і найміцніше,
наймудріше і найблагородніше почуття, осяяне Божим духом.
Звучить пісня гурту «Плач Єремії» «Лиш вона»
Ведучий. Кохання одухотворяє людину, робить кращим і
змістовнішим її життя, наповнює світлою, ніжною радістю, дарує красу почуттів.
Ведуча. Кохання – це той прекрасний цвіт папороті, який шукають усі, та,
на жаль, знаходить далеко не кожний...
Дівчина читає поезію
О.Олеся «Чари ночі»
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, –
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде
там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе –
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля
тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, –
Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін
чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас – боги скупі,
Над нас – глухі й нечулі…"
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її –
Знов молодість не буде!"
Ведучий. «Небагато свят має людське серце, і найбільше з
них кохання»
Ведуча. «Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов»,
– лірично признався молодий Павло Григорович Тичина.
Хлопець читає поезію П.Тичини «Ви знаєте як липа шелестить»
Ви знаєте, як липа
шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа
шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї?
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї...
«Я твій» — десь чують дідугани.
А солов’ї!..
Та ви вже знаєте, як
сплять гаї!
|
|
Хлопець читає поезію П.Тичини «О панно Інно»
О панно Інно, панно
Інно!
Я сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив –
Дитинно, злотоцінно.
Любив? Давно. Цвіли луги...
О панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз – ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий – я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом – небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші. Я ридаю.
Сестра чи Ви? Любив...
Ведуча. У кінці ХІХ ст. власний варіант драми
кохання представив світові і великий українець Франко. 60 поезій, у яких
ліричний герой розповідає про муки свого нерозділеного почуття, він об'єднав у
три цикли «жмутки» – і дав своїй збірці назву «Зів'яле листя».
Історія його кохання була сумною й хвилюючою...
Хлопець
читає поезію І.Франка «Чого являєшся мені у сні?»
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні -
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці - минаєш,
Вклонюся - навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити -
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, -
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!
Звучить народна пісня «Стоїть
дівча над бистрою водою»
Ведуча бере інтерв’ю в учителів та учнів
гімназії
1.Чи вірите ви в любов з першого погляду?
2. На скільки важливим для вас є кохання у вашому житті?
3.Чи може любов тривати вічно?
4. Які ви знаєте поезії про кохання?
Учителі декламують
улюблені поезії та власні вірші про кохання
Ведучий. Володимир Сосюра у своїй поетичній творчості – ні на кого не схожий. Такі
його поезії, як «Ніхто не кохав», «Білі акації будуть цвісти», «Коли потяг у
даль загуркоче», «Васильки» та інші давно увійшли в класичний фонд інтимної
лірики.
Ведуча. Вірш «Так ніхто не
кохав» В. Сосюра присвятив своїй дружині – Вірі Березіній. Поет настільки
романтизує своє почуття, що воно за своєю глибиною й щирістю видається йому
незвичайним, єдиним за всю історію людства. Мабуть, у цьому немає нічого
дивного, – адже кожний закоханий вважає, що так, як він кохає, ще не кохав
ніхто й ніколи у світі...
Дівчина читає вірш В.Сосюри «Сад
шумить»
Знову ти?! О люба, чи не сон це?..
Як колись, до тебе я прийшов.
Золотими літерами сонце
на панелі пише про любов...
Ми йдемо, і шумною юрбою
заливає серце, наче спів...
Над тобою, ніжною тобою,
наче крила білих лебедів...
Ні, це сон, це сон... Тебе немає.
Тільки біль самотній і терпкий...
Синій вечір тоскно догорає,
заливає кров'ю вітряки...
Звучить
пісня О.Пономарьова «Я ніколи, нікому тебе не віддам»
Ведучий. Людина глибокої душі, В. Симоненко у віршах про
любов не міг бути поверховим чи нещирим. Він був прекрасним і чистим навіть
тоді, коли не все складалося за бажанням, коли не вдавалося висловити коханій
те, чим жила душа. Несподівано прийшла любов до ліричного героя у вірші “Вона
прийшла”. Під впливом чару кохання міняється його внутрішній світ, і все довкола
теж стає все привабливішим і кращим. Душа закоханого співає солов’ями, вона
тягнеться за чудовим покликом.
Хлопець читає вірш
В.Симоненка «Вона прийшла»
Вона
прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона
прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І
я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана –
Ну як мені за нею не піти?
Хлопець читає вірш В.Симоненка
«Абажури»
Ступає ніч ногами
бурими
На почорнілий сніготал.
Під віями, як абажурами,
Блищить очей твоїх овал.
А я стою з думками хмурими,
Досада смутку додає:
Чому від мене абажурами
Прикрила сяєво своє?
Ведуча.Сім'я завжди була для Богдана Ступки таким собі закритим світом, доступ до якого для сторонніх був закритим. Про своє сімейне
життя Ступка розповідав неохоче, та й розповідати було особливо
нічого, адже у його житті не було ані любовних драм, ані романів.
Учениця читає вірш
Б.Ступки «Не закохуйся в обличчя…»
'Не закохуйся в
обличчя,
не закохуйся в вбрання,
а закохуйся в ту душу,
що потрібна для життя!
Бо краса - це сон зрадливий,
раз присниться тай нема.
А душа - це все на світі,
що потрібно для життя...
Учитель. Кохання – це найкраще, що може статися з
людиною. Коли вона закохана, то рік з коханою людиною пролітає як день,а без
коханого, день як рік. Але кохання повинне бути взаємним. Кохання – це почуття,
яке неможливо пояснити. Кохання-це коли ви прощаєтесь і ти хочеш заплакати, але
не робиш цього, щоб він не хвилювався. Кохання - це коли твої думки належать
йому. Це коли ти сприймаєш людину такою, якою вона є і не хочеш її змінити.
Рани від кохання самі болючі і ніколи не загоюються, але справжнє кохання
заліковує все. З ним пов’язані
найприємніші моменти в житті, які назавжди залишаються у серці...
Класний керівник 11-Б класу Сушко Г.М,
